Latin

Чорний обеліск - 07

Total number of words is 4448
Total number of unique words is 2124
27.9 of words are in the 2000 most common words
39.8 of words are in the 5000 most common words
45.7 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Тепер ми почуваємо себе вільніше. Насамперед ми влаштовуємо перерву і підкріплюємось у фрау Кроль бутербродами з. ліверною ковбасою та кавою. У підворітті з'являється Ліза в яскраво-червоній шовковій сукні. Побачивши фрау Кроль, вона вмить зникає. Стара Лізи терпіти не може, хоч вона й не з тих святенниць, що вічно стирчать у церкві.
— Оця ще мені брудна нечупара,— не без задньої думки каже вона.
Георг відразу клює на це.
— Брудна? Чого це вона брудна?
— Тому що брудна, хіба ти не бачиш? Невмивана, але в шовкових ганчірках.
Я помічаю, що Георг мимоволі задумується. Ніхто не любить бруду в своєї коханки, якщо він не декадент. Очі його матері якусь мить світяться тріумфом, потім вона міняє тему розмови. Я захоплено дивлюсь на неї; стара, як полководець з дуже рухливим військом: завдає блискавичного удару, а поки противник приготується до захисту, вона вже в іншому місці. Ліза може й нечупара, але, безперечно, не така брудна, щоб це впадало у вічі.
З будинку випурхують три Кнопфові дочки — маленькі, круглі й моторні. Як і їхня мати, вони швачки і цокотять машинками цілісінький день. Тепер, щебечучи, дівчата розносять спекулянтам недосяжно дорогі шовкові сорочки. Кнопф, старий вояка, не дає з своєї пенсії на домашні витрати жодного пфеніга: про все мусять турбуватись чотири жінки.
Ми обережно розпаковуємо обидва чорні надгробки з хрестами. Власне, їх треба було б поставити біля входу, щоб досягти більшого ефекту, і взимку ми їх там і поставили б, однак зараз травень, і, як це не дивно, наше подвір’я править за місце гулянок для котів і закоханих. Коти починають ще в лютому кричати серед надгробків, ганяючись один за одним поміж цементовим обрамленням до могил, закохані ж з’являються там одразу, як тільки починає тепліти, щоб любитись на свіжому повітрі; а зрештою, хіба для цього буває колись надто холодно? Вулиця наша тиха, віддалена від центру, ворота так і просять кожного зайти, а сад великий і просторий. Дещо моторошна виставка не бентежить закоханих, навпаки, вона, здається, ще розпалює їхню пристрасть. Два тижні тому капелан з села Галле, котрий, як усі слуги божі, звик уставати разом з курми, з'явився до нас о сьомій годині ранку купувати чотири надгробки з найменших на могили сестер-жалібниць, що померли протягом року. Коли я, сонний, вів його до саду, то ледве встиг вчасно скинути з хреста на полірованому з усіх боків пам’ятникові рожеві трусики із штучного шовку, що майоріли, як прапор. їх забула там якась захоплена нічна пара. Сіяти життя в царстві смерті!—безперечно, в широкому, поетичному розумінні — в цьому є щось заспокійливе, і коли я розповів про це Отто Бамбусу, члену нашого клубу, вчителеві, що пише вірші, він одразу ж украв ідею і втілив її в елегію з світовим гумором — але взагалі це досить-таки дратує, особливо коли поблизу ще й виблискує в промінні ранкового сонця порожня пляшка з-під горілки.
Я оглядаю виставку. Вона справляє приємне враження, якщо можна так сказати про надгробки. Два хрести здіймаються на своїх цоколях, сяючи у сонячному промінні, символи вічності, одшліфовані часточки розпеченої колись землі, застиглі, відполіровані, готові назавжди зберегти для нащадків ім’я якогось щасливого торговця чи багатого спекулянта — навіть шахрай не хоче безслідно зникнути з цієї планети.
— Георгу,—кажу я,—треба пильнувати, щоб твій брат не розпродав нашу верденбрюкську голгофу якимось крутіям з села, котрі розраховуються аж після жнив. Поклянімось цього блакитного дня, під щебет пташок і запах кави, що продамо обидва хрести тільки за готівку.
Георг посміхається.
— Ну, це не так страшно. Вексель нам треба оплатити лиш через три тижні. Якщо ми одержимо якісь гроші раніше, то, значить, заробимо.
— Що заробимо? — питаю я.— Ілюзію — до наступного курсу долара!
— Ти часом буваєш занадто діловитий.— Георг церемонно запалює сигару вартістю в п’ять тисяч марок. — Замість того, щоб скаржитись, ти краще сприймай інфляцію, як обернений символ життя. Кожний прожитий день скорочує на один день наш вік. Ми живемо на капітал, а не на проценти. Щодня піднімається курс долара, але щоночі падає на одну добу курс твого життя. Чи не написати тобі сонета на цю тему?
Я дивлюсь на цього самовдоволеного Сократа-з Гакенштрассе. Краплини поту оздоблюють його лису голову, як перли світлу сукню.
— Дивно, як тягне людину до філософії, коли вона спить уночі не сама,— кажу я.
Георг навіть оком не моргне.
— А коли ж інакше?—спокійно питає він.— Філософія повинна бути веселою, а не вимученою. Пов’язувати з нею метафізичний світогляд — це все одно, що чуттєві насолоди пришивати до того, що ви, члени клубу поетів, звете ідеальним коханням. Виходить нестерпна плутанина.
— Плутанина?—кажу я, трохи зачеплений.— Ох ти ж, міщанський авантюрнику, збирачу метеликів, що хоче все настромити на голку! Ти хіба не знаєш, що людина мертва без того, що ти звеш плутаниною?
— Не туди гнеш. Я тільки відрізняю одну річ від іншої.— Георг пускає мені в обличчя хмарку диму. — Я краще гідно, з філософським сумом, терпітиму скороминучість життя, ніж вульгарно плутатиму якусь там Мінну чи Анну з суворою таємницею буття і думатиму, що світ перевернеться, коли Мінна чи Анна віддасть перевагу якомусь Кардові чи Йозефові. Або Ерна отому дебелому шмаркачеві в костюмі з англійської шерсті.
Він глузливо сміється. Я холодно дивлюсь у його зрадницькі очі.
— Дешевий удар, гідний Генріха,—зауважую я.—Ти, примітивний любителю того, що легко дається! Може, поясниш мені, навіщо ти тоді з таким захватом читаєш журнали, в яких тільки й є, що недосяжні сирени, скандали з вищого світу, дами з театру та зірки кіно?
Георг знову пускає мені в очі на триста марок диму.
— Це я роблю для своєї фантазії. Ти ніколи не чув про небесне й земне кохання? Ти ж недавно сам пробував поєднати їх у своїй Ерні і дістав добру науку, ти, бакалійнику кохання, який хоче мати в одній крамниці і квашену капусту й ікру! Ти ще й досі не знаєш, що тоді капуста ніколи не відгонить ікрою, а ікра завжди відгонить капустою? Я тримаю їх окремо, і тобі слід теж так робити! Так зручніше жити. А тепер ходімо, помучимо Едуарда Кноблоха. Сьогодні в нього на обід тушкована яловичина з макаронами.
Я киваю і мовчки беру капелюха. Георг, сам того не знаючи, дуже вразив мене,— але хай мені чорт, коли я дам йому помітити це.
Повернувшись, я застаю в конторі Герду. Вона в зеленому светрі і короткій спідниці. У вухах у неї великі сережки з фальшивими самоцвітами, а на светрі приколена троянда з Різенфельдового букета. Вона показує на квітку й каже:
— Мерсі! Усі заздрили, Такий букет гідний примадонни.
Я дивлюся на неї. Ось, либонь, саме те, що Георг зве земним коханням,— зрозуміла, міцна, молода дівчина, яка не вдається до зайвих фраз. Я послав їй квіти, і вона прийшла, бо зрозуміла мій вчинок так, як і повинна зрозуміти кожна розсудлива людина. Замість того, щоб влаштовувати довгу комедію, вона ось сидить переді мною. Вона прийняла ж од мене квіти, і тепер, власне, обговорювати вже нічого.
— Що ти робитимеш сьогодні після обіду? — питає Герда.
— Я працюю до пятої. Потім дам урок одному ідіотові.
— Урок чого? Ідіотизму?
Я посміхаюсь.
— Взагалі то так.
— Це буде до шостої. А після того приходь в «Альтштедтер Гоф». Я там тренуюсь.
— Гаразд,— не задумуючись, погоджуюсь я.
Герда підводиться.
— Отже, тоді...
І, на мій подив, підставляє мені своє обличчя. Посилаючи їй букет, я не думав, що до такого дійде. А, зрештою, чому б і ні? Мабуть, Георг каже правду: муки кохання треба лікувати не філософією, а тільки іншою жінкою. Я обережно цілую Герду в щоку.
— Дурний, — каже вона і сміливо цілує мене в губи. — У мандрівних артистів немає часу на всілякі церемонії. За два тижні мені треба їхати далі. Ну, до вечора.
Герда виходить з бюро, пряма, струнка, дужа. На голові в неї червоний берет. Здається, вона любить яскраві кольори.
На подвір’ї, біля чорного обеліска, вона зупиняється й дивиться на нашу голгофу.
— Це наш склад,— пояснюю я.
Герда киває.
— Вони дають якийсь прибуток?
— Ледь-ледь, у такі часи...
— І ти тут служиш?
— Так. Смішно, правда ж?
— Нічого тут немає смішного, — заперечує Герда.— Що ж тоді казати мені, коли я в «Червоному млині» вигинаюсь і просовую голову між ноги? Думаєш, бог цього хотів, коли створював мене? Отже, до шостої.
З саду з поливальницею в руках виходить стара фрау Кроль.
— Пристойна дівчина, — зауважує вона, дивлячись услід Герді.— Хто це така?
— Акробатка.
— Он як, акробатка! Акробатки здебільшого пристойні. А вона часом не співачка?
— Ні. Справжня акробатка. Робить сальто, стоїть на руках і звивається, як змія.
— То ви її добре знаєте. Вона хотіла щось купити?
— Ще ні.
Фрау Кроль сміється. Скельця її окулярів виблискують проти сонця.
— Любий мій Людвігу,— каже вона,— ви навіть не уявляєте собі, яким безглуздим здасться вам теперішнє вашо життя, коли вам стукне сімдесят.
— В цьому я ще не дуже впевнений,— заперечую я.— Тобто воно й тепер уже здається мені досить безглуздим. А що ви думаєте про кохання?
— Про що?
— Про кохання. Небесне й земне?
Фрау Кроль весело сміється:
-Про це я вже, слава богу, давно забула.
Я сиджу в книгарні Артура Бауера. Сьогодні він має платити мені за уроки, які я даю його синові. Артур молодший скористався нагодою і, замість привітання, підклав мені на стілець дві кнопки. Я б за такий вчинок залюбки ткнув його тупе обличчя в акваріум із золотими рибками, що прикрашає плюшевий салон, однак мушу стримуватись, інакше Артур старший не заплатить мені, і Артур молодший знає це.
Артур старший — низенький чоловік з гострою борідкою і жвавими очима.
— Отже, йоги,— весело каже він, підсуваючи мені купу книжок.— Я тут відклав для вас усе, що в нас є. Йоги, буддизм, аскетизм, чревовіщання... Ви хочете стати факіром?
Я кидаю на нього сердитий погляд. Ще один стрілець, котрий цілиться в моє розбите серце. Але з твоїм дешевим зубоскальством я справлюсь, ти не Георг!
— В чому зміст життя, пане Бауер? —суворо питаю я.
Артур очікувально дивиться на мене, як пудель.
— Ну?
— Що ну?
— Де сіль? Ви ж розповідаєте якийсь анекдот?
— Ні,— холодно відповідаю я,— це анкета для спасіння моєї молодої душі. Я звертаюся з цим запитанням до багатьох людей, особливо до тих, хто мусить знати відповідь.
Артур перебирає пальцями бороду, як струни арфи.
— Ви що, серйозно серед понеділка, в робочий час, морочите людей отакими безглуздими запитаннями та ще й відповідь на них хочете мати?
— Авжеж, — відповідаю я.—Мерщій кажіть свою думку! Отже, ви теж не знаєте! Ви, незважаючи на всі свої книги!
Артур пускає бороду і хапається за волосся.
— Боже, чим люди клопочуться! Обговорюйте такі речі в своєму клубі поетів!
— В клубі поетів цим запитанням тільки надають поетичної форми. А я хочу знати правду. І хочу ще знати, для чого я існую і чому я не черв’як?
— Правду!—бурчить Артур.--Правда годиться хіба що для Пілата. А мені вона ні до чого. Я книгар, чоловік і батько, і цього мені досить.
Я дивлюсь на книгаря, чоловіка й батька. На правій щоці в нього вискочив прищ.
— Отже, цього вам досить?— різко кажу я.
— Досить,— рішуче повторює Артур.— Часом навіть забагато.
— А в двадцять пять років рам цього теж було досить?
Артур витріщає на мене свої голубі очі.
— В двадцять п’ять років? Ні, тоді я ще чимось хотів стати.
— Чим? — з надією питаю я. — Людиною?
— Власником книгарні, чоловіком і батьком. Людиною я й так був. А от факіром — ні.
Завдавши мені такого нікчемного удару, він запобігливо поспішає назустріч дамі з пишними обвислими грудьми, яка просить роман Рудольфа Герцога. Я нашвидку перегортаю книжки про щастя аскетизму і відкладаю їх набік. Удень людина значно менше схильна до таких речей, ніж уночі, на самоті, коли їй не залишається нічого іншого.
Потім я підходжу до полиці з книжками про релігію й філософію. Вони — гордість Артура Бауера. Тут у нього зібрано майже все, що людство за кілька тисячоліть передумало про зміст життя. Отже, за якихось там кількасот тисяч марок можна мати вичерпну інформацію про це — власне, навіть за менше, десь за двадцять чи тридцять тисяч марок, бо коли зміст життя хтось здатен пізнати, то для цього досить однієї книжки. Але де вона? Я оглядаю полиці вздовж і впоперек. Відділ надто великий, і це мене раптом приголомшує. Скидається на те, що з правдою і змістом життя поводяться, ніби з рідиною для волосся: кожна фірма хвалить свою, як найцілющішу, але Георг Кроль, котрий перепробував кожну з них, все одно лисий, і це йому треба було знати з самого початку. Коли б якась фірма мала рідину, від якої справді росло б волосся, то вона була б єдиною, а всі інші давно б збанкрутували.
Бауер повертається.
— Ну, щось знайшли?
— Ні.
Він помічає відкладені набік книжки.
— Значить, перехотілось бути факіром?
Замість того щоб поставити на місце невдалого дотепника, я відповідаю:
— Книжки взагалі нічого не варті. Коли побачиш, що тут у них понаписувано і що, незважаючи на це, робиться на світі, то мимоволі спадає на думку, що, крім меню у «Валгалі» та сімейних повідомлень у щоденній газеті, нічого не слід читати.
— Як так? — трохи злякано питає книгар, чоловік і батько. — Книжки дають людині осєіту, це кожному відомо.
— Справді?
— Звичайно. Що ж інакше робити нам, книгарям?
Артур знову біжить до прилавка. Якийсь чоловік з коротко підстриженими вусами просить книжку «Непереможена в окопах». Зараз, у післявоєнні роки, на неї дуже велика мода. Один із безробітних генералів доводить у ній, що німецька армія на війні до самого кінця здобувала перемоги.
Артур продає подарункове видання в шкіряній обкладинці з золотим обрізом. Вигідний продаж заспокоює його, і назад він повертаєтеся в доброму гуморі.
— Може, щось із класики? Звичайно, антикварне.
Я хитаю головою і мовчки показую на книжку, яку знайшов серед виставлених на столі. Це «Людина в товаристві»— короткий довідник гарних манер на всі випадки життя. Я терпляче чекаю неминучих банальних жартів щодо факірів-джентльменів тощо. Однак Артур діловито каже:
— Корисна книжка. Її слід було б видати масовим тиражем. Ну гаразд, тепер ми розрахувались?
— Ще ні. Я хочу взяти ще й оце, — кажу я, піднімаючи вгору тоненький томик —«Бенкет» Платона.— Ця річ мені теж до вподоби.
Артур підраховує в думці.
— Не цілком точно, але хай буде. Порахуємо «Бенкет» як антикварну книжку.
Я прошу загорнути довідник у папір і перев'язати шпагатом, бо нізащо на світі не хотів би, щоб мене хтось застукав із цією книжкою. Але все-таки я вирішив увечері прочитати його. Трохи глянцю нікому не зашкодить, а в мене ще сидять у голові Ернині образи. Ми на війні досить-таки здичавіли, а сьогодні грубі манери може собі дозволити тільки той, у кого є товстий гаманець, щоб прикрити їх. А в мене його немає.
Дуже задоволений, я виходжу на вулицю. Галасливий зовнішній світ відразу бере мене в свої обійми. Мимо в яскраво-червоному кабріолеті мчить Віллі, не помічаючи мене. Я міцно затискаю під пахвою книжечку «Людина в товаристві». «Поринай у життя! Вітай земне кохання! Геть мрії! Геть марення! Залиш їх для Ерни та Ізабели! У тебе для душі завжди є Платон»,— думаю я.
«Альтштедтер Гоф»—харчевня, куди вчащають мандрівні артисти, цигани та візники. На другому поверсі тут є з десяток кімнат, в яких вони живуть, а в задній частині будинку — простора зала з піаніно й численними гімнастичними снарядами, де артисти можуть готуватись до виступів. Однак найбільший прибуток хазяїнові дає саме харчевня. Це не лише місце зустрічі мандрівних артистів вар’єте— її відвідує й морське дно.
Я відчиняю двері до зали. Біля піаніно стоїть Рене де ля Тур і співає свій дует. В глибині зали якийсь чоловік дресирує двох білих шпіців і пуделя. Дві дебелі жінки лежать праворуч на матах і курять, а на трапеції, вигнувши спину і просунувши ноги поміж руки, летить мені назустріч Герда, ніби іграшкова фігурка на ниточці.
Дебелі жінки, що лежать на матах, одягнені в купальні костюми. Вони потягаються, граючи мускулами. Це, безсумнівно, жінки-борці, котрі виступають в «Альтштедтер Гоф». Рене найсправжнісіньким казарменим басом вітається зі мною і підходить ближче. Дресирувальник свистить. Собаки роблять сальто. Герда розмірено гойдається на своїй трапеції. Я на мить згадую, як вона дивилась на мене в «Червоному млині». Одягнена Герда в чорне трико, волосся в неї зав’язане червоною хустиною.
— Вона тренується,— пояснюй Рене.— Хоче повернутися до цирку.
— До цирку?—Я зацікавлено дивлюсь на Герду.— Хіба вона була в цирку?
— Звичайно. Вона там виросла. Але цирк збанкрутував. Не міг більше платити за м’ясо для левів.
— Вона дресирувала левів?
Рене кидає на мене глузливий погляд і регоче, як фельдфебель.
— Це було б пікантно, га? Ні, вона була акробаткою.
Герда знову пролітає повз нас. Вона дивиться на мене, широко розплющивши очі, ніби хоче загіпнотизувати. Однак справа тут не в мені—Герда дивиться так тільки від напруження.
— Чи Віллі багатий?— питає Рене де ля Тур.
— Думаю, що багатий. Коли сьогодні взагалі можна когось так назвати. Він торгує і має цілу купу акцій, які щодня дорожчають. А чому ви питаєте?
— Я люблю, щоб чоловіки були багаті,— сміється Рене своїм сопрано. Потім реве, наче в казармі: — Кожна жінка любить це.
— Я вже помітив, — гірко кажу я. — Багатий спекулянт кращий за чесного, але бідного службовця.
Рене аж труситься від сміху.
— Багатство й чесність укупі не бувають, хлопче! Тепер ні! Та, мабуть, і раніш не бували.
— Бувають. Принаймні тоді, коли люди одержують спадщину або їм випадає великий виграш.
— І тоді ні. Гроші псують характер, ви ще цього не знаєте?
— Знаю. Але чому ж тоді ви надаєте їм такої ваги?
— Бо я характерові не надаю жодного значення,— щебече Рене манірним голосом старої дівки. — Я люблю комфорт і забезпеченість.
Герда гойдається далі, роблячи бездоганні перевороти. Раптом вона зупиняється за півметра від мене, погойдується, стоячи навшпиньки, сюди й туди і, сміючись, каже:
— Рене бреше.
— Ти чула, що вона говорила?
— Кожна жінка бреше, — каже Рене ангельським голосом.— І коли б не брехала, то чого б вона була варта?
— Амінь,— закінчує дресирувальник собак.
Герда каже, зачісуючи назад волосся:
— Я вже скінчила тренуватись. Почекай, поки я переодягнусь.
Вона йде до дверей, над якими почеплено вивіску з написом: «Гардероб». Рене дивиться їй услід.
— Герда вродлива,— діловито зауважує вона.— Гляньте, як вона тримається. Вона вміє ходити, а це в жінки найважливіше. Зад втягує, а не випинає. Акробати цього змалку вчаться.
— Я вже колись таке чув — від одного знавця жінок і граніту. А що значить уміти ходити?
— Ходити так, щоб було почуття, ніби ти затискуєш задом монету в п'ять марок. Потім звикаєш.
Я пробую уявити собі це, однак не можу: надто давно я вже бачив монету в п'ять марок.
— Отже, зробіть Герду щасливою,— лаконічно каже Рене.— На два тижні. Все просто, правда?
Я стою, трохи зніяковівши. В довіднику гарних манер такої ситуації, безперечно, не передбачено. На щастя, з'являється Віллі. Він елегантно одягнений, на голові в нього сидить набакир легкий сірий капелюх «борзаліно», і все ж таки він скидається на цементову брилу, прикрашену штучними квітами. Віллі аристократичним жестом цілує руку Рене, потім засовує лапу в кишеню і витягує маленький футлярик.
— Найвродливішій жінці Верденбрюка,— проголошує він, вклоняючись.
Рене скрикує чистим сопрано й недовірливо дивиться на Віллі. Потім відчиняє коробочку. В ній виблискує золотий перстень з аметистом. Рене натягує його на середній палець лівої руки, якусь мить захоплено дивиться на нього, потім палко обнімає Віллі. Той, страшенно гордий, стоїть і сміється. Він чує то ніжне сопрано, то бас: Рене від хвилювання щомиті міняє голос.
— Віллі,— щебече й гримить вона,— я така рада!
З гардеробу виходить Герда в купальному халаті. Вона почула галас і хоче довідатись, що сталося.
— Кінчайте, дівчата, — каже Віллі. — Підемо звідси.
Рене й Герда ідуть одягатися.
— Ти, йолопе, не міг віддати Рене персня згодом, коли ви залишитесь самі? — кажу я. — Що мені тепер робити з Гердою?
Віллі добродушно регоче.
— От прокляття, про це я не подумав! Що ж вам, справді, робити? Ходіть з нами вечеряти.
— Щоб учотирьох милуватись аметистом Рене? Нізащо в світі.
— Слухай,— каже Віллі.— У нас з Рене зовсім не те, що в тебе з Гердою. У мене серйозні наміри. Хочеш вір, хочеш ні, але я вмираю за нею. Цілком серйозно. Вона справжнє чудо.
Ми сідаємо на старі плетені стільці під стіною. Білі шпіци вчаться тепер ходити на передніх лапках.
— І уяви собі,— веде далі Віллі,— що найбільше захоплює мене її голос. Вночі він справляє дивовижне -враження. Ніби в тебе дві різні жінки: то ніжна, як соловейко, то груба, як солдат. І це ще не все. Коли вона в темряві гримне своїм басом, у мене мороз іде поза шкірою. Це щось незвичайне! Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Приблизно розумію.
— Ну от, як бачиш, вона мене спіймала. Я хочу, щоб Рене залишилась тут. Влаштую їй маленьку квартиру.
— Ти думаєш, що вона покине виступати?
— А цього й не треба. Час од часу вона зможе брати ангажемент. Я буду супроводжувати її. У мене ж така професія, що не обов’язково сидіти на одному місці.
— Чому ти не одружишся з нею? В тебе ж вистачить на це грошей?
— Одруження — то вже зовсім інша річ,— каже Віллі.— Хіба можна одружуватись з жінкою, котра щомиті здатна гаркнути на тебе, як генерал? Ми завжди лякаємось, коли несподівано чуємо команду. Це вже в нас у крові. Ні, якщо я колись одружуся, то тільки з маленькою спокійною товстулею, яка вмітиме чудово готувати їжу. Рене, хлопче, типова коханка.
Я здивовано зиркаю на Віллі. Він поблажливо сміється. Йому не потрібно довідника гарних манер, бо він і так став довершеною світською людиною.
У мене на мить з’являється бажання поглузувати з нього, але потім я передумую. Глузуванням не допечеш тому, хто може дарувати персні з аметистами. Жінки-борці ліниво підводяться і починають тренуватись. Віллі зацікавлено стежить за ними.
— Оце то жіночки...— шепоче він, як кадровий обер-лейтенант довоєнних часів.
— Як ви смієте! Праворуч рівняйсь! Струнко!—реве позад нас могутній голос.
Віллі здригається. Рене, вже переодягнена, з перснем на пальці, стоїть за нами й сміється.
— Тепер ти бачиш, що я маю на увазі?—питає мене
Я бачу. Вони обоє виходять із зали. Надворі стоїть автомобіль Віллі — червоний кабріолет з червоними шкіряними сидіннями. Я радий, що Герді потрібно більше часу, щоб переодягтися. Принаймні не бачитиме кабріолета. Я міркую, що б їй сьогодні запропонувати. Єдине, що в мене є, крім довідника гарних манер, це абонементи Едуарда Кноблоха, але по них, на жаль, увечері не годують. Однак я все-таки вирішую спробувати; брехатиму Едуардові, що це вже останні.
Герда виходить із гардеробу.
— Знаєш, що я хочу, любий?—каже вона, не даючи мені й рота розтулити.— Поїдемо за місто. Трамваєм. Я люблю такі прогулянки.
Я дивлюсь на неї, не вірячи своїм вухам. Адже саме прогулянками за місто Ерна, та змія, весь час уїдливо докоряла мені. Може, вона щось розповіла Герді? Вона й на таке здатна.
— Я хотів запросити тебе у «Валгалу», — обережно і недовірливо кажу я.— Там можна чудово попоїсти.
Герда зневажливо махає рукою.
— Навіщо? Шкода гаяти час. Я сьогодні після обіду приготувала трохи картопляного салату. Ось!—Вона показує пакуночок.— Ми докупимо ще сардельок та пива і з'їмо все на свіжому повітрі. Добре?
Я мовчки киваю, ще недовірливіше, ніж раніш. Надто свіжі в моїй пам'яті Ернині закиди про зельтерську воду, сардельки, пиво та невитримане дешеве вино.
— О дев'ятій я мушу повернутись у той осоружний смердючий хлів—«Червоний млин»,— каже Герда.
Осоружний смердючий хлів? Я знову спантеличено дивлюсь на Герду. Очі в неї ясні, невинні, в них немає й сліду іронії. І раптом я починаю розуміти. Те, що для Ерни було раєм, для Герди лиш місце роботи! Вона ненавидить ресторани, якими Ерна так захоплюється! Я врятований! Слава богу! «Червоний млин» із своїми божевільними цінами враз опускається в люк, як Гастон Мюнх з міського театру у ролі духа Гамлетового батька.
Натомість в моїй уяві постають чудові тихі дні з бутербродами й власноручно приготованим картопляним салатом. Просте життя! Земне кохання! Спокій душі! Нарешті! Про мене, хай навіть квашена капуста! Квашена капуста теж буває чудова. Наприклад, з ананасом, зварена в шампанському. Щоправда, сам я такого ще не куштував, але Едуард Кноблох запевняє, що це страва для королів і поетів.
— Добре, Гердо,— стримано кажу я.— Коли ти так хочеш, поїдемо в ліс.




VIII




Село Вюстрінген рясно прикрашене прапорами. Ми зібрались тут усі — Георг і Генріх Кролі, Курт Бах і я. Будуть освячувати пам’ятник полеглим воїнам, куплений у нашій фірмі.
Священики обох віросповідань сьогодні вранці урочисто відправили заупокійну — кожен за своїх полеглих. При цьому на боці католицького священика була явна перевага: в нього й церква більша, і яскравіше розмальована, і вікна засклено різнобарвним склом, і ладан, і парчева риза, й служки в червоних з білим стихарях. А в протестантського священика тільки й є, що каплиця з голими стінами та звичайними вікнами, і зараз, поруч з католиком, він стоїть, як бідний родич. На католикові пишне мереживо, його оточує хор хлопчиків, а протестант — у чорній сутані, оце й усі його шати. Як фахівець реклами, я мушу визнати, що тут католицизм набагато перевершив Лютера. Він звертається до уяви, а не до інтелекту. Католицькі священики одягаються, як чарівники первісних племен, а католицька служба своїм настроєм, барвами, запахом ладану, пишними обрядами, одне слово, своїм оформленням—неперевершена. Протестант відчуває це. Він худий, в окулярах, а католик рум’яний, огрядний, з гарним сивим волоссям.
Кожний зробив для своїх покійників усе, що міг. На жаль, серед полеглих є також два євреї, сини торговця худобою Леві. За них нікому помолитись. Коли зайшла мова про те, щоб покликати рабина, обидва священики рішуче запротестували. До них приєднався й голова Союзу ветеранів війни, відставний майор Волькенштейн, антисеміт, переконаний у тому, що війну програно тільки через євреїв. Але спитайте його — чому, і він одразу ж назве вас зрадником народу. Він заперечував навіть проти того, щоб прізвища братів Леві було висічено на меморіальній дошці, твердячи, що вони, напевно, загинули далеко від фронту. Кінець кінцем його таки умовили. Сільський староста використав весь свій вплив. Річ у тому, що його власний син 1918 року помер у Верденбрюкському тиловому лазареті від грипу, не побувавши на фронті. Батькові ж хотілося, щоб і прізвище його сина було висічено на меморіальній дошці як прізвище героя, тому він заявив, що смерть є смертю, а солдат солдатом — ось чому братам Леві було відведено два нижніх місця на задній стінці пам'ятника, саме там, де, напевно, задиратимуть лапи собаки.
Волькенштейн одягнений у погану форму кайзерівських часів. Це, правда, заборонено, але хто йому може перешкодити? Дивні зміни, які почались одразу після закінчення війни, тривають далі. Війна, яку майже всі солдати 1918 року ненавиділи, для тих, хто щасливо уцілів, поступово стала цікавою пригодою в їхньому житті. Вони повернулися до буденного життя, яке, коли вони ще сиділи в окопах і проклинали війну, вважалось їм справжнім раєм. Тепер воно знову стало тільки буденним життям — з турботами й неприємностями, а війна здається чимось невиразним, далеким, пережитим; її, всупереч їхній волі і майже без їхньої участі, переосмислено, підроблено, підмальовано. Масове вбивство обернулось на пригоду, з якої пощастило вийти живим. Відчай забуто, горе посвітлішало, і смерть, що її пощастило уникнути, стала такою, якою вона майже завжди буває в житті,— чимсь абстрактним, уже нереальним. Вона реальна лиш тоді, коли влучає когось поряд з нами або зазіхає на нас самих. Очолюваний Волькенштейном Союз ветеранів, який зараз крокує повз пам'ятник, 1918 року був пацифістським; тепер він уже став чисто націоналістичним. Спогади про війну й почуття фронтової дружби, яке було майже в кожного колишнього солдата, Волькенштейн спритно підмінив гордістю за війну. Хто не має націоналістичних переконань, той ганьбить пам'ять полеглих героїв, бідних обдурених полеглих героїв, які охоче пожили б ще на світі. О, коли б вони могли, ті герої, то змели б Волькенштейна з помосту, де він саме виголошує промову! Однак вони беззахисні, вони стали власністю кількох тисяч таких от волькенштейнів, які використовують їх для своєї мети, прикриваючи її словами «любов до батьківщини» та «національне почуття». Любов до батьківщини! Для Волькенштейна це означає — знов одягти мундир, одержати чин полковника і знов посилати людей на смерть.
Він гримить з помосту і вже дійшов до внутрішніх негідників, до удару кинджалом у спину, до непереможної німецької армії і до клятви шанувати наших полеглих героїв помститись за них і знову відродити німецьку армію.
You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Чорний обеліск - 08
  • Parts
  • Чорний обеліск - 01
    Total number of words is 4540
    Total number of unique words is 2111
    27.4 of words are in the 2000 most common words
    37.4 of words are in the 5000 most common words
    43.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 02
    Total number of words is 4623
    Total number of unique words is 2223
    27.8 of words are in the 2000 most common words
    40.4 of words are in the 5000 most common words
    47.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 03
    Total number of words is 4694
    Total number of unique words is 1943
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.3 of words are in the 5000 most common words
    50.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 04
    Total number of words is 4467
    Total number of unique words is 1912
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 05
    Total number of words is 4569
    Total number of unique words is 1938
    30.7 of words are in the 2000 most common words
    43.8 of words are in the 5000 most common words
    50.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 06
    Total number of words is 4642
    Total number of unique words is 2110
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    42.7 of words are in the 5000 most common words
    49.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 07
    Total number of words is 4448
    Total number of unique words is 2124
    27.9 of words are in the 2000 most common words
    39.8 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 08
    Total number of words is 4408
    Total number of unique words is 1919
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.3 of words are in the 5000 most common words
    46.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 09
    Total number of words is 4476
    Total number of unique words is 1942
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    43.6 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 10
    Total number of words is 4502
    Total number of unique words is 2092
    28.1 of words are in the 2000 most common words
    39.2 of words are in the 5000 most common words
    45.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 11
    Total number of words is 4500
    Total number of unique words is 1869
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    43.4 of words are in the 5000 most common words
    49.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 12
    Total number of words is 4555
    Total number of unique words is 1971
    30.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    49.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 13
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2042
    29.0 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    48.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 14
    Total number of words is 4437
    Total number of unique words is 1827
    30.9 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    49.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 15
    Total number of words is 4457
    Total number of unique words is 2096
    27.6 of words are in the 2000 most common words
    39.5 of words are in the 5000 most common words
    46.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 16
    Total number of words is 4592
    Total number of unique words is 1873
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    42.2 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 17
    Total number of words is 4512
    Total number of unique words is 1832
    31.8 of words are in the 2000 most common words
    43.9 of words are in the 5000 most common words
    50.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 18
    Total number of words is 4595
    Total number of unique words is 1938
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 19
    Total number of words is 4615
    Total number of unique words is 1942
    31.2 of words are in the 2000 most common words
    44.6 of words are in the 5000 most common words
    51.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 20
    Total number of words is 4674
    Total number of unique words is 2022
    29.8 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    48.9 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 21
    Total number of words is 4484
    Total number of unique words is 1810
    32.1 of words are in the 2000 most common words
    45.5 of words are in the 5000 most common words
    51.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 22
    Total number of words is 4612
    Total number of unique words is 1867
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    44.9 of words are in the 5000 most common words
    51.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 23
    Total number of words is 4466
    Total number of unique words is 2031
    28.9 of words are in the 2000 most common words
    40.9 of words are in the 5000 most common words
    47.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 24
    Total number of words is 4297
    Total number of unique words is 2184
    26.2 of words are in the 2000 most common words
    37.1 of words are in the 5000 most common words
    44.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 25
    Total number of words is 4169
    Total number of unique words is 2147
    20.6 of words are in the 2000 most common words
    31.7 of words are in the 5000 most common words
    37.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Чорний обеліск - 26
    Total number of words is 49
    Total number of unique words is 44
    43.0 of words are in the 2000 most common words
    49.8 of words are in the 5000 most common words
    56.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.