Latin

Божки - 14

Total number of words is 4292
Total number of unique words is 1887
28.0 of words are in the 2000 most common words
39.2 of words are in the 5000 most common words
45.0 of words are in the 8000 most common words
Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
Піднялась гаряча розмова. Федоренко з своїм звичайним здивовано-ласкавим виглядом змагався з Скалозубом. Обережно, спокійно, але з упертою, часом насмішкуватою самостійностю. Річ в тім, що Скалозуб був прихильник утисків на українців, а Федоренко противник. Скалозуб мав навіть спеціальний журнал в дуже дорогій палятурці з золотистими обрізами, в який виписував або наклеював вирізки з газет про ріжні випадки гоніння на українство. Закриття "Просвіт", клубів, громад, заборони промов по-українському, увільнених з посад українців-чиновників, адміністративні заходи проти української преси, сваволя урядників, приставів, губернаторів, крупні й дрібні факти — всі аккуратно заносились в журнал. Це був уже досить поважний том. І що більше набіралось "документів", то дужче радів Скалозуб. Його теорія була така: раз українців тіснять, давлять, роблять проти них заходи, значить, вони уявляють з себе якусь силу, щось таке, проти чого треба боротися, що треба помічати. Раніще ніхто й не знав, що то за українська нація, один собі "русскій народ" та й годі. Ні, вибачайте, не один народ, а два, не "один язык", а два. І що це так, то ви самі своїми насильствами й преслідуваннями краще всього нам і собі доводите це. І що з більшою силою будуть руські так доводити, казав Скалозуб, то швидче розгориться вогонь національної свідомости українців. Україна мусить заплатити за своє відродження.

Федоренко на це не міг пристати; підставляти ще незміцнілий молодий рух під ломаку ворога — це не науково й не політично.

Суперечка ставала все більш і більш палкою. Скалозуб уже стояв проти Федоренка й ввічливо, але гаряче говорив:

— Прошу пана-товариша вислухати. Прошу вислухати. Се є війна. Так? Прошу вас, на війні як на війні — мусять бути жертви. Нарід, не гідний жертвувати, не є нацією, не є!

Федоренко дивився вгору й сухеньке, щільно обтягнуте жовтою шкурою личко його виявляло веселе нетерпіння. Він кільки раз одчиняв рота, щоб одповісти, але Скалозуб не давав. Простягнувши руку в перстнях, він провадив далі:

— Щоби мати якесь протиділання, треба, щоб було ділання. Прошу вас, зверніть увагу на цікаву подробицю в цій історії. Руські хулігани не просто били якогось там дворника Степана. Ні. Вони, по-перше, били "мазепинця". Се — знаменне явище, знаменне тим, що не одні вже інтелігенти "мазепинці", а сам нарід, дворники, селяне, робітники. Перепрашаю. Се одне. А друге, ви зауважили, як вони били? Прошу вас, коли б'ють розбитою пляшкою і намагаються гострим шклом бити по очах, то ясно, що тут уже не проста сварка, а великий запас накіпілого чуття, і воно довго збіралось. Їм не досить було, що він упав, вони, може, того й не помітили, а били з сладострастям, з насолодою. Я нахожу се таким відрадним явищем, яке треба записати золотими літерами.

Тут раптом Олеся поривчасто встала й звернулась до Водосвятського:

— Будь ласка, дайте мені моє пальто, я піду додому. Всі здивувались. Діна й Валя кинулись до Олесі з розпитами, але вона не хотіла нічого говорить і мовчки одягалась. Золотисті брови її були нахмурені з таким виразом, немов у неї дуже щось боліло.

— Олесю! Та скажи ж в чому річ? — навіть строго спитала Валя. — Ти ображаєш нас.

Олеся одягла пальто, яке підніс їй Водосвятський, і, застібаючись, раптом звернулась до Скалозуба.

— Коли такі явища — відрадні, то... то не треба ніякого відродження України.

Скалозуб, видно, вже розумів, через що Олеся так схопилась, бо зараз же хутко й ввічливо одповів її:

— Але ж не ми винні за сі явища!

— Все одно. Ми також. У всякім разі, для нас не може бути нічого відрадного. Вибачайте, я, може, нічого не розумію, але... я не можу...

— Так, — згодливо хитнув головою Скалозуб. — Індівідуально сі явища для нас небажані, але з погляду розвитку...

— Ах! Я цього не зрозумію ніколи! — з кривою посмішкою перебила його Олеся. — Я знаю, що чоловіка били склом по очах. Ну, та що там... Вадиме Трохимовичу, будь ласка, проведіть мене.

Вадим так само мовчки, як весь час сидів, устав і при загальному мовчанню вийшов з нею із хати.


15.



Всім було трохи ніяково, немов дійсно почували себе в чомусь винними. Першою опанувала собою Валя. Вона находила вчинок Олесі нетактовним і чисто жіночим. За Валею заговорив Водосвятський. Цілком погодившись з Валею, він жартівливо зробив наганяй Діні, яка приводить на серйозні засідання слабонервових панночок. За це він запропонував їй бути хазайкою й дати всім чаю.

Федоренко якось занадто поспішно його пропозіцію піддержав і навіть кинувся до пакунку старих Водосвятських, розпакував його й став витягати звідти мазурки, смажену качку, домашню ковбасу, сало й т. п.

Тут прийшов Пампущенко, "Антіпод", як його називали за цілковиту протилежність з Скалозубом. Це був досить високий, але трохи згорблений також молодий ще чоловік з довгими похнюпленими донизу вусами і хмурими чесними очима. Його можна було б назвати навіть гарним, коли б не таке просте й грубовате було лице. Одягався він завжди в чоботи з халявами й носив вишивані сорочки з стьожками. І починаючи з зверхнього вигляду й кінчаючи всім світоглядом, Пампущенко різко відріжнявся від Скалозуба. Оскільки той любив галичан, остільки Антіпод не любив їх. "Не українці, а якісь вишкребки", — говорив він з ворожою зневагою. — "Ще вчить нас їдуть. Загилить би їх усіх звідціля, щоб аж зашуміли!" І наскільки Скалозуб любив витонченість, арістократизм мови, галичанизми й іноземні вирази, настільки Пампущенко гидував ними й балакав чисто селянською мовою, вживаючи навіть такі жаргонні слова, як "пошти що", "знацця", "возхищеніє" і т. п.

Єдине, що їх єднало, це була ненависть до руських, поляків і жидів. Але й тут була ріжниця. Скалозуб ненавидів, але старався брати від ворогів усе що можна, а Пампущенко нічого не визнавав за ними, нічого не хотів од них, до всього неукраїнського ставився з непохитною огидою. Через це, після того як вигнали з універсітету, він уже нічого не читав ні на одній мові, крім української. Коли йому радили прочитати якусь цікаву книжку, то він перш усього питав:

— Українська?

— Ні, але...

— Ну то плював я на неї!

Знайомих, крім українців, у його не було. Всякий, хто заговорював до його не по- українському, міг сміливо рахувати на грубу й ворожу одповідь. Сам Пампущенко ні до кого не звертався ніяк, як тільки по-українському. Чи на почті, чи в ресторанах, чи в редакції руської газети, з приватними особами й чиновниками, скрізь і завжди він говорив тільки по-українському.

— На українській землі, хай по-українському й розуміє, чортяка йому в черево.

Привітавшись, він, не звертаючи ні на кого уваги, голосно й сердито заговорив:

— А що? А я не казав? Чорт батька зна що пишуть, а люди не розуміють. Приїхав один чолов'яга з Масюківки. "Ну, — каже, — ваше "Відродження" таке, що з ним хоч до жидівського рабина йди, ні чорта не розшолопаєш". Гарно слухать?

Скалозуб посміхнувся.

— Хай виховуються, пане добродію, — сказав він, виймаючи цигарку з портсігара.

— "Виховуються", — зневажливо буркнув Пампущенко і одломив руками шматок ковбаси. — Добре виховання, як люди плюються. "Язика поломаєш з такими словами".

Це був пункт, на якому завжди стикались Скалозуб і його антіпод. Нападав останній. На його боці стояла, як казав він, уся російська Україна, котра немов би аж корчилась від цих слів "навіть", "ділання", "вражіння" і всіма силами протестувала проти них. А Скалозуб спокійно доводив йому, що протестує не Україна, а повітовий патріотизм, що українська мова тепер в процесі формування й що протести "земляків з ріжних Масюківок" є необхідне й перехідне з'явище. Він приводив йому приклади всеї української преси в Київі й инчих городах, де редакції газет закидаються листами всяких "земляків". Але ті всі протести ні до чого, бо один обурюється, що пишуть "майже", і радить писать "сливе", а другий жахається од "сливе" і присягається, що в їхній Масюківці "нарід" говорить тільки "майже". Третьому ж ні "майже", ні "сливе" не подобається, а тільки "шевченківський язик", ніби Шевченко міг говорити "пошти".

— Авжеж, "пошти", а не ваше "майже", — неодмінно вставляв Пампущенко.

Але Скалозуб на вставки не звертав уваги й так же спокійно, з посмішкою силкувався переконати Антіпода, що в виробленню мови треба рахуватися з законами її, з науковими методами, а не з протестами людей, у яких думка не сягає поза Масюківку.

— Е, базікайте там, — знов перебивав Пампущенко, — "закони, наукові методи"! Чорт батька зна що вигадують та й називають "методи". Що то таке, оте "методи"? Ну, що воно по-нашому значить?

— Спосіб, лад...

— "Спосіб, лад"...

Кінчалась иноді суперечка тим, що Пампущенко ввертав круте слівце, часто сам того не помічаючи, і Скалозуб, стиснувши плечима, одходив від його.

Знаючи, про що вже буде мова, Водосвятський, щоб спинити Пампущенка, перебив його й росказав історію з Степаном. Пампущенко затих і якийсь час тільки очима кліпав, дивлячись прямо в лице Водосвятському. Потім вмить страшно почервонів, тріпнув чубом і кинувся до своєї одежі.

— Чекайте! Куди ви? — здивувався Водосвятський.

Пампущенко з одним одягненим рукавом грізно повернувся до його і вільною рукою показав убік.

— Туди, де льється українська кров! Розумієте чи ні, паничі? Туди, де вбивають наших. Боронить піду не язиком, а ось цими руками й кроввю своєю, як треба буде. Розумієте тепер, чи заклало вам, пане добродію, га?

До Пампущенка кинулись Сріблюк і Скалозуб з зляканим благанням не накликати погрома. Але Пампущенко як зп'янілий виривав у їх пальто й з піною кричав:

— Пустіть! Я їм покажу мазепинців! Я їх перестріляю! Хай судять мене. Пора вже не язиком з ними розправляться. Пустіть, чого вам треба од мене? Ідіть к чортам! Пустіть.

Але його міцно держали, рішивши ні за що не пустить. Пампущенко оскаженів і почав пацать ногами, кусать руки, але його посадили на канапу й тримали з обох боків.

— А тепера до справ! — задихано сказав Скалозуб, одходячи до столу й витираючи хусткою сліди брудних ніг Пампущенка на смокінгу.

Валя й Діна зараз же швидко сіли в куток і наготовились, вони були схвильовані й налякані.

Водосвятський і Сріблюк, насівши на Пампущенка, міцно держали його. Пампущенко голосно сопів носом, водячи по всіх лютими й червоними, як у деяких риб, очима.

— Пустіть мене, я вам кажу! — хрипко й грізно часом кричав він.

— Лежи, стерво, лежи! — одповідав Водосвятський.— Прохолонь трохи.

Дякуючи інцідентові з Пампущенком настрій у всіх був підвищений, більш рішучий, навіть у Федоренка (коли боролися з Пампущенком, він сам боявся підступати, а тільки ходив навкруги й схвильовано кричав, даючи поради, або часом обережно ззаду придержував Антіпода за край піджака).

Одбився інцідент і на программі чергового числа "Відродження". Постановлено було передовицю написати про Степана, написати гостро, виразно, без солодковато-журних зітханнь та похитуваннь головою "Рідної Справи". Штраф грошима взяв на себе Скалозуб. Більше того, він сказав:

— Пишіть, не боячись ніяких штрафів, хай навіть закривають газету. Зараз же нову. Грошей вистарчить.

Тут Пампущенко сердито закричав:

— Ну, хай вам сказ! Пустіть, я вже прохолов.

Видко було, що, дійсно прохолов, і його пустили.

Після цього засідання пішло ще дружніще. Питання обговорювались швидко, енергично, постанови робились одностайно, без звичайних непорозумінь між Скалозубом та Федоренком або Водосвятським та Сріблюком.

Після передовиці ухвалено було дати статтю про політику "старих". Ідея така. Старі своїм розслабленим боязким пхиканням, своїм невиразним народолюбством, своїм заграванням з урядом тільки шкодять справі відродження України. Годі церемоній! Час мужно показати, що український нарід доріс уже до того, щоб сміливо й отверто заявити в лице гнобителям своїм про кривди і долі свої.

Цю статтю доручено було написати Федоренкові яко найкращому знавцю політики "старих" (колись він був членом деяких їхніх товариств).

Далі постановлено було дать статтю про австро-російські відносини й ролю в них українського питання. В цій статті Сріблюк (йому доручили її) мусів тонко й дипломатично натякнути російському урядові, що утиски українців у Росії можуть викликати небажані наслідки. Війна з Австрією ось-ось вибухне. Хто знає, на чийому боці буде щастя. Розумна політика вимагає, щоб серед власного табору не було незадоволення. Взагалі, Сріблюк мусів цю статтю написати обережно, так дипломатично, щоб ні до чого не можна було причепитись, а разом з тим почути погрозу.

Нарешті, знов про есдеків. З ними постановили поводитись якнайгостріще. Ці безбатченки, прихвостні російських есдеків шкодять національному відродженню, може, ще гірше, ніж чорносотенці. Останні принаймні отверто виявляють себе ворогами й кінець. Есдеки ж, називаючи себе теж українцями, але нічим свого українства не доводячи, граючись в пролетароманію й соціалізми, одхиляють робітників від їхнього дійсного завдання. В такому смислі постановили й статтю написати. Причому в ній же звернутись до всіх верств українського громадянства й кликати до спільної дружньої праці над визволенням рідної землі з неволі й злиднів. Між инчим, Скалозуб настояв, щоб виразно було підкреслено єдність інтересів усіх классів українського народу.

Цим і закінчилось засідання. Всі почували себе бадьоро, весело, хотілось чи співати, чи боротись. Навіть Валя не робила вражіння строгої классної дами й незграбно кокетувала з Водосвятським. Діна ж весь час запишано поглядала на Скалозуба й загадково посміхалась.

Один Пампущенко був хмурий і задумчивий. Але на його не звертали уваги, він майже завжди був такий.


16.



Стали розходитись. Пізніше всіх вийшли Водосвятський та Валя. На улиці Водосвятський хотів узяти звощика, але Валя не дозволила: вона прінціпіально не дозволяла собі їздити на звощиках, коли можна пройти пішки.

— Пішки так пішки! — згодився Водосвятський і просунув свою руку під її лікоть. Але Валя озирнулась навкруги й незадоволено сказала:

— Поводьте себе, Миколо, чемно.

Микола злісно прикусив губу: ця синьоноса дурепа ще сміла йому нотації читати, уявляючи, що йому справді так хочеться тримати її тощу руку.

— Боїтесь? — сказав він насмішкувато.

Валя з строгим докором подивилась Водосвятському в лице, аж зупинившись на хвилинку, і проговорила:

— Не говоріть дурниць, Миколо.

— Що ж тут такого дурного?

— Нічого. Залишім цю розмову. На улиці треба себе тримати, як на улиці, а не в хаті. Кожну хвилину може хтось з знайомих зустрітись. Я не хочу, щоб про мене говорили негарні річі.

Водосвятський сильно мовчки вдарив палицею по стовпику. Прохожий попереду хутко озирнувся.

— Миколо! Я з вами йти не буду, — сказала Валя.

— Невже?

— Говорю серйозно.

— Та невже?

Валя замовкла. Водосвятськяй посвистував і постукував палицею. З темного простору неба падали легкі сніжинки, крутячись біля лихтарів, як нічні метелики. Тротуар був рябий, весь у довгастих плямах від ніг прохожих.

— Ну, годі дути губи, — м'ягко почала Валя. — Посердились трохи й годі. Ходім у цю улицю, вона, здається, глуха, там візьмете мою руку.

— Не хочу! — грубо сказав Водосвятський. — Нам тудою не по дорозі.

Валя помовчала.

— Чого ж ви сердитесь?

— Не думаю сердитись.

— Ну, сядем на звощика.

— Не хочу. Вже недалеко.

— Все одно. Сядемо. Звощик! — крикнула Валя.

Троє візників здригнулись, зашарпали віжками й прожогом кинулись до парочки.

— На Верхню Зміївку. Скільки? — спитала Валя переднього.

— Полтинничок, бариня.

— Я не бариня, а баришня. Полтинник дорого. Тридцять копеек.

— Помилуйте, баришня... Накажи Бог, без лишнього запросив.

Валя незгодливо покачала головою й звернулась до другого. Той хотів сорок. Валя й на це не згожувалась. Третій звощик уже не виявляв ніякої цікавости. Тоді Водосвятський узяв Валю під руку, шарпнув до брички і, запихаючи її на неї, голосно сказав візнику:

— Верхня Зміївка. Шістьдесят копійок. Скоро!

— Слушаю, барин!

Валя сиділа з тісно стуленими губами й злісно витягнутим тонким носом. У всій постаті з довгим плескуватим станом почувалась образа. Водосвятський посміхався недоброю посмішкою.

Звощик їхав добре, строго покрикуючи й виявляючи найщиріще усердя. Минули Велику Михайлівську і спустились на Нижню Зміївку.

— Ви розумієте, що ви мене образили? — нарешті глухо заговорила Валя.

— Ні, не розумію.

— Дуже шкода. Такі прості річі можна й вам розуміти.

— А я от не розумію.

— Дуже шкода.

— Мені також.

Валя замовкла, але скоса поглядала на голене насмішкувате лице Водосвятського.

— Що з вами сьогодня, Миколо? — нарешті сказала вона здивовано. — Ви так поводитесь, що я боюсь, чи будемо ми надалі знайомі.

Водосвятський стиснув плечима з таким виразом, немов хотів сказати: ну, що ж, так і буде.

— Може, ви тільки цього й бажаєте? — додала Валя. — В такому разі будьте чесні й скажіть отверто. Я не люблю нещирости.

— А, дайте мені спокій, Валю, з вашими щиростями! — злісно проговорив Водосвятський. — Причому тут щирість? Навіщо ці слова? Як ви поводитесь, так і я. От і все. "Щирість".

— Як же я з вами повожусь?

— Як? Так само, як я з вами. Ви знаєте, що я люблю вас, що мучусь, що теряю розум, а ви мені нотації читаєте, щоб я себе чемно поводив. Не хочу бути чемним і кінець. Не любите, не треба. А більше я так не можу Можливо, ще й справді нашим відносинам буде кінець.

Валя поклала свою руку на його руку. Рука була вохкувата, холодна й гидка. Водосвятський схопив її і тісно здушив. Потім одпихнув і сказав:

— Не треба. Милостині не хочу, їдьмо до мене!

Валя різко всім тілом повернулась до його. Смуглаво-жовта пляма її лиця була розкорячена здивованням.

— Що ви сказали? Куди??

— До мене, — уперто хитнув головою Водосвятський. Валя схопила обома руками його руку й зашарпала.

— Миколо! — трагичним шопотом, з жахом зашопотіла вона. — Молю вас, схаменіться, подумайте, що ви кажете. Ради всього святого для вас... Ви ж обіцяли мені не говорить про це. Миколо, Миколо!

Миколі хотілось як жабу зтрусить з себе її холодні склизькі руки, в безглуздому стискові яких почувалась затаєна, боязна, судорожна похоть.

— Какой номер, барин? — раптом почувся голос звощика.

Валя як опечена одшарпнула свої руки й одсунулась. Водосвятський сказав номер і раптом обняв Валю. Вона забилась в його руках і повернула до його лице з виразом жаху, показуючи ним на спину звощика.

— Поїдемо. Говори! — глухо сказав прямо в рот їй Водосвятський.

Валя шарпнулась і голосно викрикнула:

— Звощик! Стань.

Звощик зразу зупинився. Валя зстрибнула й байдужим спокійним тоном звернулась до Водосвятського:

— Будь ласка, заплатіть. Ми тут пройдемо пішки. Вечір такий хороший.

Водосвятський заплатив, і вони мовчки пішли далі. Водосвятський знов постукував палицею, а Валя поглядала на його й щось думала.

— Слухайте, Миколо... — раптом заговорила вона серйозно й урочисто. — Наші відносини набірають брудний і неморальний характер. Ви знаєте мої погляди. Тим, що ви так поводитесь зо мною, ви показуєте, що не поважаєте мене й мої погляди. Я цього не можу допустить. Ми мусимо розійтись. Те, що ви собі позволяєте, я можу позволити тільки своєму мужу. Ми ж поженитись не можемо. Через що, я вам уже говорила. Я не можу, не маю права давати своїм кревним страдання. Я знаю, ви скажете, як і казали, що це забобони. Не знаю. Ми занадто легко відносимось до цього. Легко сказать — забобони... Ну, добре, не будем про це говорить. Нам зостається тільки подати одне одному руки і... розійтись, Миколо.

Закінчила Валя шопотом, низько схиливши голову. Водосвятський мовчав, дивлячись поперед себе з понурим виразом лиця.

— Ну, що ж, розійтись то й розійтись... — промовив він задумчиво. — Воля ваша, а не моя. Прощайте!

Він зупинився й простягнув їй руку. Валя злякано подивилась на його.

— Так зразу?

— Чого ж тягнуть? Кінець так кінець.

Валя озирнулась. Вони вже були коло її дому. Вона зупинилась очима на темних кам'яних воротах будинку. В них чорніла дірка фіртки.

— Ходімте туди! — потягнула Валя Водосвятського до воріт. Водосвятський покірно й помалу пішов за нею. Ворота були зроблені в будинку, й за ними тягнувся довгий і темний прохід. В глибині подвірря ледве помітно жовтіли на землі довгі смуги світла з вікон. В проході було темно, тихо й затишно.

Валя помітно хвилювалась, весь час витягала голову й прислухалась то направо, то наліво. Микола їй не заважав. Вмить вона обняла його руками за шию й немов ускочила губами йому в лице. Хотіла, мабуть, попасти поцілунком в губи, але попала в щоку, після чого на тому місці зостався мокрий холодок від слини з губ. Тоді Водосвятський обхопив її й тісно пригорнув до себе. Валя забурмотіла щось злякано й ніжно, але він, як скаженілий, мняв її, цілував, роз'ятрував все більш і більш. Нарешті Валя вирвалась і вибігла на улицю. Там, задихана й безсила, з збитою на бік шапочкою, з розстібнутою кохточкою на грудях, вона притулилась спиною до стіни й спочивала.

Водосвятський хотів підійти до неї, але вона замахала руками й благаюче, жахливо зашопотіла:

— Ради Бога, іди собі. Іди, Миколко, іди додому. Я молю вас... Не треба... Я не можу... Завтра ми побачимось... Ми виясним... Ради Бога...

— Можна мені зайти до вас посидіти на хвилинку? — замісць одповіді спитав Миколка.

— До мене? Тепер? — жахнулась Валя. — Як можна! До мене в кімнату?

В голосі, крім жаху, чулось і ще щось, жадне, схвильоване.

— Я посижу пьять хвилин і піду.

— Не можна! Що ви?! Анатолій Аркадєвич дома...

— Неправда, він виїхав у повіт.

— Чи той, його жінка, хіба не все одно?

— Та що такого, що я посижу? У нас є справа. Нарешті, ви не дівчинка. А потім, можна пройти так, що вона не почує. У вас же свій ключ. Я хочу побути з тобою трошки, мені так тяжко якось іти... Валю!

Валя розтеряно дивилась на Водосвятського. Він хотів обняти її, але вона раптом з жахом одіпхнула його руку й одступила крок назад.

— Ви збожеволіли?! Слухайте: тільки ви даєте мені слово, що нічого собі не будете позволять у мене? Даєте?

— Даю слово чести!

— Глядіть, Миколо, я вірю вашому чесному слову. Чуєте? Нічого- нічого? Так?

— Абсолютно...

Валя допитливо подивилась на його, потім, побачивши непорядок в одежі, хапливо застібнулась і мовчки пішла на ґанок.

Перед дверима свого помешкання вона, часто дихаючи від сходів чи від чого инчого, шопотом, слабо й благаюче сказала:

— Глядіть же, Миколко! Не будете?

— Я ж слово дав! Одмикайте швидче... — грубовато наказав він.

Валя раптом одступила від дверей і злякано проговорила:

— Ні, ні, ідіть собі, ідіть! Я не хочу. Ідіть.

— Валя! Одчиняй двері.

— Миколо, я не хочу. Ви будете...

— Я нічого не буду. Давай ключ.

— Миколо... Я ж вам вірю... Я надіюсь. Ви слово чести дали, Миколо!

— Одмикайте, хтось іде по сходах...

Валя злякано прислухалась і швидко, безшумно одімкнула двері. Водосвятський майже впихнув її в сіни й сам зайшов за нею.

В помешканню було тихо й темно. Валя на шпиньках пройшла в свою кімнату, ведучи в пітьмі за собою Миколу.

У себе в хаті вона хотіла запалить лямпу, але Водосвятський, тримаючи її одною рукою, другою замкнув двері на ключ.

— Миколо?! — шепнула Валя —Що ви робите? Ради Бога! Я кричать буду. Миколо, зараз же мені... Пустіть мене...

Але Микола схопив її вже обома руками, притиснув до себе й помацки пішов з нею у лівий куток, де стояла канапа. Валя щось бурмотіла, сильно одпихалась руками об його груди, але не кричала.


17.



Виходячи після збірки з ганку будинку, де жив Водосвятський, Олеся раптом схопила Вадима під руку, хутко потягнула вперед і зляканим шопотом заговорила:

— Ходімте швидче, ходімте! Господи, ще тільки цього не вистарчило!

Вадим здивувався. Він помітив, що Олеся глянула убік, як виходила, і від цього схопила його руку. Він також дивився туди й нічого особливого не бачив. Правда, недалечко, спершись на лихтарь, стояв якийсь чоловічок в чорному капелюсі і в пальті немов у талію. Але не він же її так схвилював.

— В чому річ? — спитав Вадим тихо.

Олеся, не одповідаючи й не повертаючи ні в один бік голови, все так само швидко йшла вперед. Коли вони одійшли кроків на двадцять від дому Водосвятського, Олеся неголосно сказала:

— Озирніться й подивіться, іде хто-небуть за нами. Але старайтесь непомітно.

Вадим озирнувся. Кроків за двадцять від них ішов той самий чоловічок, що стояв під лихтарем. Щоб заспокоїти Олесю, Вадим сказав:

— Ні, нема нікого...

Олеся зняла свою руку з руки Вадима й з полегченням проговорила:

— Слава Богу. Там коло лихтаря стояв Ганжула, один тут такий собі літератор нещасний. Він мене, хто його зна за що, весь час переслідує. Куди б я не пішла, він зараз же звідкись береться й підходить до мене. Я його без жаху й огиди не можу бачить, а він лізе з якимись зітханнями, з уайльдовськими позами, словами якимись. Іде чи ні?

Вадим знов, стараючись зробити це як найнепомітніще, озирнувся. Ганжула йшов на тому самому віддаленню, заклавши руки в кишені свого пальта.

— Ні, не видко... — сказав Вадим.

— Напевне, десь під стінами прокрадається. Я просто не знаю, що робить. А коли б зараз підійшов, я способна закричать на його, їй Богу. Цей ще гірший за тих. Ті хоч якось... нормальніще свій шовінізм виявляють. А цей... він так насичений іменно гноєм ненависти, жовчі, злости проти кацапів, що гидко до його торкнутись. Корнійчук неестетично говорить на його, що він весь, як хронічний чиряк. Хе!

Олеся гидливо повела плечима й аж одвернулась убік.

Вадим був здивований: Олеся так говорила про чоловіка, лагідна, миролюбива, естетична Олеся? Або вже дуже була схвильована історією Степана, або мала щось давнє проти Ганжули.

— Де ж він літератствуе? — спитав Вадим.

— Ах, єсть тут один убогий журнальчик, — Ганжула редактором його. Там купка обижених хлопчиків записує його всякою дурницею. Такий собі нещасненький. І взагалі вони всі такі нещасні, мізерні, що просто часом до сліз жалько їх. Головне, знаєте, що всі вони страшенні бездари, але ще більше зарозумілі. Я не знаю, Вадиме Трохимовичу, що це таке, як можна бути такими? У них усе слова такі, знаєте бучні, — модернізм, арістократизм, ґеніяльність. Один одного ґеніями називають. Серйозно, серйозно! Один видає тощу жалкеньку брошурку, а другий, друг його, до неї передмову й називає ґенієм. Навіть самі себе ґеніями називають. І все Уайльда пропагують. Боже, як би Уайльд знав, що він матиме таких прихильників!

— Ви щось маєте проти них особисте? — обережно спитав Вадим, косо подивляючись назад.

Олеся помовчала.

— Так, я маю особисте, але... Ні, ви не думайте, що я маю якусь злість, ворожість проти них. На них ніхто не зверта ніякої уваги й ставляться більше з гидливостю до їхньої "діяльности". Але, знаєте, часом жалько їх і... дуже гидко. Вони дуже... як би вам сказать? — по-льокайськи неохайні. Коли ви трошки їх полащите, вони будуть страшно вихвалять все, зараз же в ґенії виведуть, діфірамби вам. А чимсь не догодіть — завтра же після діфірамбів все однімуть і обіллють брудом з голови до ніг. Серйозно. Якісь... я не знаю, чудні собі. Один час вони до небес вихваляли брата Модеста. Він давав їм трошки грошей на цей журнальчик. Не того, що співчував їхнім ідеям, а так... ну, просто через те, що треба піддержувать українську пресу. А потім перестав, бо вони в тому журнальчику тільки інсинуації, пльотки пускають і ніякої, властиво, нема там літератури. Проби пера гімназистиків. Дуже рідко удається їм виканючить що-небудь у справжніх літератів. Ну, і вони зараз же почали на Модю друкувати найбрудніщу неправду. Мені так було тоді боляче, що я з тиждень місця не могла собі найти. А тепер цей самий Ганжула — уявіть собі! — без всякого сорому залицяється до мене, переслідує мене. Я йому говорю, що не хочу його бачити, говорити з ним, він же дума, що я так говорю тому, що я закохана в його. Самолюбство якесь хоробливе, маніакальне. Він добре знає, що я не закохана (Господи!), але сам собі не хоче признатись. Уявляєте собі це? Жінка у його, дитина, а він закоханого Уайльда корчить. Я просто не розумію, що це таке! Але головне, що ця жовч, ненависть до всіх за те, що не признають і не помічають їх. Вони, щоб їх помічали, навмисно всякий бруд друкують. Ах, Бог з ними! Я, здається, візьму Зою й поїду в село жить. Я не можу в місті. Інтріги, заздрість, ворожнеча, злоба. Я сама цим заражаюсь і стаю собі гидкою. Правда, вам гидко, що я говорила так про цих?..

— Ні, але трохи здивувало... — тихо сказав Вадим.

You have read 1 text from Ukrainian literature.
Next - Божки - 15
  • Parts
  • Божки - 01
    Total number of words is 4644
    Total number of unique words is 1753
    33.2 of words are in the 2000 most common words
    44.5 of words are in the 5000 most common words
    49.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 02
    Total number of words is 4627
    Total number of unique words is 1820
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    43.5 of words are in the 5000 most common words
    49.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 03
    Total number of words is 4530
    Total number of unique words is 1921
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.6 of words are in the 5000 most common words
    46.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 04
    Total number of words is 4566
    Total number of unique words is 1800
    32.0 of words are in the 2000 most common words
    44.4 of words are in the 5000 most common words
    51.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 05
    Total number of words is 4521
    Total number of unique words is 1731
    30.7 of words are in the 2000 most common words
    41.2 of words are in the 5000 most common words
    46.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 06
    Total number of words is 4163
    Total number of unique words is 1877
    29.1 of words are in the 2000 most common words
    39.3 of words are in the 5000 most common words
    46.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 07
    Total number of words is 4465
    Total number of unique words is 1877
    32.1 of words are in the 2000 most common words
    43.1 of words are in the 5000 most common words
    49.2 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 08
    Total number of words is 4554
    Total number of unique words is 1813
    32.9 of words are in the 2000 most common words
    43.9 of words are in the 5000 most common words
    49.6 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 09
    Total number of words is 4585
    Total number of unique words is 1988
    31.6 of words are in the 2000 most common words
    42.9 of words are in the 5000 most common words
    48.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 10
    Total number of words is 4329
    Total number of unique words is 1801
    30.1 of words are in the 2000 most common words
    42.1 of words are in the 5000 most common words
    47.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 11
    Total number of words is 4652
    Total number of unique words is 1747
    34.5 of words are in the 2000 most common words
    46.0 of words are in the 5000 most common words
    51.8 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 12
    Total number of words is 4896
    Total number of unique words is 1961
    30.9 of words are in the 2000 most common words
    42.3 of words are in the 5000 most common words
    47.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 13
    Total number of words is 4300
    Total number of unique words is 1907
    29.2 of words are in the 2000 most common words
    40.2 of words are in the 5000 most common words
    45.5 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 14
    Total number of words is 4292
    Total number of unique words is 1887
    28.0 of words are in the 2000 most common words
    39.2 of words are in the 5000 most common words
    45.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 15
    Total number of words is 4571
    Total number of unique words is 1973
    31.0 of words are in the 2000 most common words
    42.4 of words are in the 5000 most common words
    48.7 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 16
    Total number of words is 4566
    Total number of unique words is 1843
    30.7 of words are in the 2000 most common words
    41.5 of words are in the 5000 most common words
    46.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 17
    Total number of words is 4586
    Total number of unique words is 1624
    32.4 of words are in the 2000 most common words
    45.1 of words are in the 5000 most common words
    51.1 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 18
    Total number of words is 4512
    Total number of unique words is 1838
    30.6 of words are in the 2000 most common words
    42.1 of words are in the 5000 most common words
    48.0 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 19
    Total number of words is 4593
    Total number of unique words is 1778
    32.6 of words are in the 2000 most common words
    43.4 of words are in the 5000 most common words
    49.4 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.
  • Божки - 20
    Total number of words is 1074
    Total number of unique words is 613
    44.0 of words are in the 2000 most common words
    54.4 of words are in the 5000 most common words
    60.3 of words are in the 8000 most common words
    Each bar represents the percentage of words per 1000 most common words.